дівочий

ДІВО́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до ді́ва і ді́вчина.

Не вимили біле личко Слізоньки дівочі (Шевч., І, 1951, 4);

Дзвінка дівоча пісня.. лунає десь у зелених горах (Коцюб., III, 1956, 44);

// Власт. дівчині, дівчатам.

[Семен Мельниченко:] А он і хата милої — весела та світла, як погляд дівочий (Кроп., І, 1958, 57);

Устина.. взялася в боки й.. пройшлася легким дівочим кроком (Чорн., Визвол. земля, 1959, 49).

2. Признач., обладнаний для дів, дівчат.

Блукаючи по Україні, Прибивсь якось і в Чигирин, І в монастир отой дівочий, Що за пісками на болоті (Шевч., II, 1953, 18);

// у знач. ім. діво́ча, чої, ж., заст. Кімната для дівок-горничних, покоївок, служниць у панському дворі.

Сидимо, було, день при дні у дівочій та робимо (Вовчок, І, 1955, 102);

Нерідко було сам [панич] у дівочу зайде, жартує з дівчатами (Мирний, II, 1954, 104).

Значення в інших словниках

1. дівочий — діво́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дівочий — Дівчачий, дівоцький.  Словник синонімів Караванського
3. дівочий — -а, -е. 1》 Прикм. до діва і дівчина. || Власт. дівчині, дівчатам. Дівоча пліва — анатомічний утвір, розміщений по окіллю між присінком і порожниною піхви. 2》 Признач., обладнаний для дів, дівчат. || у знач. ім. дівоча, -чої, ж., заст. Кімната для дівок-покоївок, служниць у панському дворі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дівочий — Діво́чий, -ча, -че; -во́чі, -чах  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. дівочий — Дівочий, -а, -е Дѣвичій. Єсть серце єдине, серденько дівоче, що плаче, сміється, як він того хоче. Шевч. 133. Проливав кров червону річками. То не кров, аж дівоча краса. Чуб. V. 7. Дівочий манастирь. Шевч. дівоча гімназія. Женская гимназія. О. 1861. І.  Словник української мови Грінченка