дівочити

ДІВО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., діал. Дівувати.

А попівнам сто раз лучче втопитись, аніж зостаться дівочити при матері вдовиці (Свидн., Люборацькі, 1955, 89);

-Тепер уже і дівчата не такі, як тоді, коли я дівочила (Чендей, Поєдинок, 1962, 235).

Значення в інших словниках

1. дівочити — діво́чити дієслово недоконаного виду дівувати діал.  Орфографічний словник української мови
2. дівочити — -чу, -чиш, недок., діал. Дівувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дівочити — Дівочити, -чу, -чиш гл. = дівувати. І я навчусь по сьомій дитині дівочити. Ном. № 5301. Св. Л. 79, 128. Ном. стр. 102. Дівочили удвох з Мариною. Камен. у.  Словник української мови Грінченка