дідунь

ДІДУ́НЬ, рідко ДІДУ́НЬО, ня, ч., розм. Те саме, що діду́сь.

А зимою холодно. Нічим затопити, То й питається дідунь: «Що, синку, робити?» (Рудан., Переслів’я, 1958, 16);

— Дідуню, — сказала Гапочка, — у вас зовсім очки не дивляться. Бідний ви, дідуню, бідний (Ю. Янов., І, 1954, 104).

Значення в інших словниках

1. дідунь — діду́нь іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. дідунь — рідко дідуньо, -ня, ч., розм. Те саме, що дідусь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дідунь — див. дід  Словник синонімів Вусика
4. дідунь — Діду́нь, діду́ня́, діду́не́ві, діду́не́м, -ду́ню! -ду́ні, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)