діти
ДІ́ТИ¹, е́й, мн.
1. Маленькі дівчатка і хлопчики; протилежне дорослі.
Як під сонцем цвітуть квіти, так живуть радянські діти (Укр.. присл.., 1955, 383);
Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись (Шевч., І, 1951, 5);
3 великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (Коцюб., III, 1956, 121);
*У порівн. Радіють, неначе малі діти (Мирний. IV, 1955, 245).
◊ Вихо́дити (ви́йти) з діте́й див. вихо́дити.
2. Сини й дочки різного віку.
Не хочу я женитися, Не хочу я братись, Не хочу я у запічку Дітей годувати (Шевч., II, 1953, 148);
Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало (Мирний, І, 1954, 71);
Зосталася Яресьчиха з трьома дітьми (Гончар, Таврія.., 1957, 9);
*Образно. Може ще раз прокинуться Мої думи-діти (Шевч., І, 1951, 258);
// Про малят тварин та пташат.
Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама.. — А діти? — Горлиця питає, — Чи, може, хто гніздечко зруйнував? (Гл., Вибр., 1957, 183);
Як вовчиця, оберігаючи дітей, уся наїжиться, жде тільки одного замаху, щоб разом кинутись на свого ворога: так вона [Галя] — гордо.. дожидала ще хоч одного слова… (Мирний, II, 1954, 295).
3. Майбутнє покоління.
— Тут треба подати «прошеніє», та до самого царя. Так і так, написати, обидно нам, кривда, пропадаємо, землі нам треба й дітям нашим!.. (Коцюб., І, 1955, 113);
Того, що дав нам Ленін, — що в Жовтні звоювали, — і дітям і онукам на вічний стане час! (Тич., II, 1957, 10).
4. перен. Люди з рисами, особливостями, характерними для якої-небудь епохи, якогось середовища і т. ін.
Прийміть у день щасливий цей.. Привіт Шевченкових дітей Міцкевичеві діти! (Рильський, І, 1956, 441);
Ми діти миру і свободи, Бо живемо в радянський час (Бойко, Про 17 літ, 1958, 7).
Іти́ (йти) на ді́ти, заст. — виходити заміж за вдівця з дітьми.
А мені — як на чужі діти йти,.. лучче [краще] три літі [роки] боліти… (Барв., Опов.., 1902, 230).
ДІ́ТИ² див. діва́ти.
Словник української мови (СУМ-11)