етер
ЕТЕ́Р, у, ч., поет. Те саме, що ефі́р 1-3.
Тільки спочили, як Сон легкокрилий з етеру ясного Вогким повітрям летить і тумани нічні розгортає (Зеров, Вибр., 1966, 244);
Пливе етер, струмує вітер, джерела б’ють нових поем (Тич., І, 1957, 117).
Словник української мови (СУМ-11)