жадний
ЖА́ДНИЙ¹, а, е, рідко. Те саме, що жа́ді́бний.
Те, що лишилося ще в мені, жадне лише спокою, гармонії і поезії (Коб., III, 1956, 9);
— Жадний до книжок чоловік, — вирішив Сахно, ще не знаючи, як поставитися до цього (Собко, Біле полум’я, 1952, 179);
Ні, не плаче [Ярема]: змія люта, Жадна випиває Його сльози, давить душу, Серце роздирає (Шевч., І, 1951, 117);
*Образно. Виприсне вигук: «Гей, сірі!» Та жадні простори зразу ж і ковтали його (Головко, І, 1957, 58).
ЖА́ДНИЙ² див. жо́дний.
Словник української мови (СУМ-11)