жаління
ЖАЛІ́ННЯ¹, я, с. Дія за знач. жали́ти.
Жалили [медузи] ноги, тіло від них щеміло, мов від кропиви, але не так самого жаління Тоня боялась, — просто були їй нестерпні слизькі доторки цих морських потвор (Гончар, Тронка, 1963, 225).
ЖАЛІ́ННЯ² , я, с., розм.
1. Почуття жалю, смутку; співчуття.
Сльози [в дівчини] покотилися, посипались по личку. Тронулося серце Павла, та наче не з жаління, наче з радощів (Вовчок, І, 1955, 149).
2. Дія за знач. жалі́тися 1.
Не дуже й докучав [Левко] жалінням Горпині, а тільки було все Ївзі розказує, що він страждає (Кв.-Осн., II, 1956, 256).
Словник української мови (СУМ-11)