жарко
ЖА́РКО.
1. Присл. до жарки́й 1,2.
Жарко палали дрова в невеличкій грубці (Донч., V, 1957, 379);
Схопивши його товсту червону руку, вона.. жарко почала цілувати (Мирний, III, 1954, 280);
Палали очі їхні жарко, немов гроза, звучав їх крок.,. (Сос., Солов. далі, 1957, 38);
Потрудились хлопці жарко. І вантаженню кінець… (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 52).
2. у знач. присудк. сл. Про високу температуру повітря.
Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут в Одесі (Л. Укр., V, 1956, 15);
Покривши плечі дорогою шаллю, вона металася з кутка в куток і, хоч у кімнаті було жарко, її трясла пропасниця (Шиян, Гроза.., 1956, 362).
3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття жари ким-небудь.
Сонце так ясно світило і гріло, що панові аж стало жарко (Мирний, IV, 1955, 178);
Кров зашуміла йому в голові. Стало душно, жарко (Гончар, Таврія.., 1957,370).
◊ Ні хо́лодно ні жа́рко кому від чого — не діє на кого-небудь щось, не дає нічого кому-небудь.
[Журавель:] Але Івану від цього ні холодно ні жарко (Мик., І, 1957, 454);
Не́бу (не́бові, на не́бі) жа́рко бу́де (ста́не, ста́ло і т. ін.) — про велику інтенсивність якоїсь дії.
[Іван:] Пили — аж небові жарко! (Мирний, V, 1955, 243);
[Колос:] Ну, давайте зараз діяти, рубати фашистів так, щоб на небі стало жарко (Корн., II, 1955, 47);
Захар.. зрадів: оце школярка! Якщо і подруги такі, то буде й небу жарко (Дор., Три богатирі, 1959, 31).
Словник української мови (СУМ-11)