жарко

ЖА́РКО.

1. Присл. до жарки́й 1,2.

Жарко палали дрова в невеличкій грубці (Донч., V, 1957, 379);

Схопивши його товсту червону руку, вона.. жарко почала цілувати (Мирний, III, 1954, 280);

Палали очі їхні жарко, немов гроза, звучав їх крок.,. (Сос., Солов. далі, 1957, 38);

Потрудились хлопці жарко. І вантаженню кінець… (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 52).

2. у знач. присудк. сл. Про високу температуру повітря.

Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут в Одесі (Л. Укр., V, 1956, 15);

Покривши плечі дорогою шаллю, вона металася з кутка в куток і, хоч у кімнаті було жарко, її трясла пропасниця (Шиян, Гроза.., 1956, 362).

3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття жари ким-небудь.

Сонце так ясно світило і гріло, що панові аж стало жарко (Мирний, IV, 1955, 178);

Кров зашуміла йому в голові. Стало душно, жарко (Гончар, Таврія.., 1957,370).

◊ Ні хо́лодно ні жа́рко кому від чого — не діє на кого-небудь щось, не дає нічого кому-небудь.

[Журавель:] Але Івану від цього ні холодно ні жарко (Мик., І, 1957, 454);

Не́бу (не́бові, на не́бі) жа́рко бу́де (ста́не, ста́ло і т. ін.) — про велику інтенсивність якоїсь дії.

[Іван:] Пили — аж небові жарко! (Мирний, V, 1955, 243);

[Колос:] Ну, давайте зараз діяти, рубати фашистів так, щоб на небі стало жарко (Корн., II, 1955, 47);

Захар.. зрадів: оце школярка! Якщо і подруги такі, то буде й небу жарко (Дор., Три богатирі, 1959, 31).