жебракувати
ЖЕБРАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Бути жебраком (у 1 знач.);
// Просити милостиню; жебрувати, жебрачити, старцювати.
Селянин втрачає останній клаптик землі, хату, сім’я його змушена жебракувати (Іст. укр. літ., І, 1954, 542);
Поїхав [дід] і не вернувся. Малий Василь, почекавши його, залишив гніздо і перекинувся у Запоріжжя. Почав жебракувати (Коцюба, Нові береги, 1959, 329).
Словник української мови (СУМ-11)