жебрак
ЖЕБРА́К, а́, ч.
1. Людина, яка живе з милостині; старець.
Хата, до котрої ми зайшли, то була напіврозвалена — стара кучка, житло старого діда жебрака (Фр., І, 1955, 70);
Безногий Шпулька був головою корпорації київських жебраків — це він визначав кому, коли й в якому районі жебрачити (Смолич, Мир.., 1958, 73);
*У порівн. Коли б не це, я, напевне, попросив би в неї шматочок хліба, як жебрак (Сміл., Сашко, 1957, 143).
2. Дуже бідна людина.
— Тебе хотять сватать багатирі, а не такі жебраки, як ми самі (Н.-Лев., III, 1956, 331);
— Золото моє пропало… Лишився жебраком… хоч по світу йди з торбою… (Шиян, Гроза.., 1956, 100).
Словник української мови (СУМ-11)