жебрачити

ЖЕБРА́ЧИТИ, чу, чиш, недок.

1. неперех. Просити милостиню; жебрати, жебрувати; старцювати.

— А потім продали нашу саклю. Довелося й жебрачити (Тулуб, Людолови, II, 1957, 348);

Вона була подібна до тих дітлахів, що по селах і містах жебрачили попід вікнами (Хижняк, Тамара, 1959, 40).

2. перех. і неперех. Випрошувати щось у кого-небудь.

[Дудар:] Замість поставити Чирву на коліна, вирвати в нього хліб, що десь гниє, ви жебрачите в нього (Мик., І, 1957, 69).

Значення в інших словниках

1. жебрачити — жебра́чити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. жебрачити — (випрошувати собі на прожиття, старцювати – перев. заст.) просити милостині (милостиню); просити Христа ради; піти (ходити) на жебри (по жебрах, у жебри); ходити (піти) по миру; піти в старці (старцем, старцями) [по світу (в світи)]...  Словник фразеологічних синонімів
3. жебрачити — див. ЖЕБРАТИ.  Словник синонімів Караванського
4. жебрачити — -чу, -чиш, недок. 1》 неперех. Просити милостиню; жебрати, жебрувати; старцювати. 2》 перех. і неперех. Випрошувати щось у кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. жебрачити — див. жебракувати  Словник синонімів Вусика
6. жебрачити — ЖЕБРА́ЧИТИ (збирати милостиню), ЖЕ́БРАТИ, СТАРЦЮВА́ТИ, ЖЕБРУВА́ТИ рідше, ЖЕБРАКУВА́ТИ розм., ПРОСИ́ТИ розм., МИ́РКАТИ заст. Обв'язавшись картатими хустками, циганки знову підуть жебрачити, канючити шматок хліба, картоплину чи цибулину (Д.  Словник синонімів української мови