жердина
ЖЕРДИ́НА, и, ж.
1. Довгий, тонкий, без гілок кусок дерева; ключина.
Антін Рибка стояв на свому подвірні і.. стругав довгу жердину (Коцюб., II, 1955, 430);
Іван стояв на передньому краї плота, вправно орудував жердиною й вигукував: — Кермуй, батьку, прямо! (Чорн., Потік.., 1956, 6);
*У порівн. Була і цариця в колі придворних дам, худа й висока, як жердина, з тонкою шиєю (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 316).
2. розм. Те саме, що же́рдка 1.
Наталка потягнула з жердини білий Назарів кожушок, накинула на голову платок (Коз., Серце.., 1947, 148).
Словник української мови (СУМ-11)