жеребець
ЖЕРЕБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Самець кобили.
Жеребець у сірих яблуках дико поводив налитими кров’ю очима і не міг устояти на місці (Панч, III, 1956, 131);
*У порівн. Еней і сам так розходився, Як на аркані жеребець (Котл., І, 1952, 73).
2. перен. Про чоловіка, який чим-небудь нагадує цю тварину.
[Кирило:] А того жеребця вже немає? [Явдоха:] Якого жеребця? [Кирило:] Та попенка… (Мирний, V, 1955, 152);
— Так от був той отець Нокентій справжній тобі жеребець із племінної конеферми (Збан., Єдина, 1959, 130).
Словник української мови (СУМ-11)