живиця
ЖИВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Густа прозора рідина, що виділяється з стовбура хвойного дерева і складається з скипидару та смоляних кислот.
Так пекло [сонце] високі соснові стіни, що на них виступала живиця (Коцюб., І, 1955, 310);
З бальзамічних смол найбільше значення має живиця, що добувається в СРСР у великій кількості (Стол.-буд. справа, 1957, 30).
2. жарт. Те саме, що горі́лка¹ .
[Кобзар:] Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову (Шевч., І, 1951, 105);
[Микола:] Одно мене ще в світі держить — отся живиця! (Бере чарку, наливає і п’є) (Фр., IX, 1952, 137).
Словник української мови (СУМ-11)