живучий
ЖИВУ́ЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до жи́ти 1,2.
Що ж я долею земною Не вдоволений проте? Бо вбачаю я.. Слід мертвоти навкруги: Між живучим людом — трупи. Між друзями — вороги (Граб., І, 1959, 164);
З останків колишніх й живучих донині пізнаєш природи ти цілість і хід (У. Кравч., Вибр., 1958, 166).
2. прикм. Здатний переносити труднощі, виживати в складних умовах, підтримувати і зберігати життя; витривалий.
— Ти шкодуєш, що твої діти вмирають. А мої вже й геть-то живучі. Такого їх, такого їх багато, що, далебі, не знаю, що й діяти! (Н.-Лев., І, 1956, 120);
Ми [партизани] сміливі, кажуть, і живучі, Ми йшли вперед і не вмирали (Забашта, Вибр., 1958, 121).
3. прикм., перен. Який довго існує, не зникає; стійкий.
Живучі ще у свідомості деякої частини населення пережитки минулого (Рад. Суд на охороні прав.., 1954, 14);
Міщанство, як відомо, річ на диво живуча (Дмит., Розлука, 1957, 173).
Словник української мови (СУМ-11)