живчик
ЖИ́ВЧИК, а, ч.
1. Жилочка на людському тілі, в якій відчувається пульсування крові.
Спазма перещіпнула голос. Коло ока б’ють живчики. Я зараз заплачу (Коцюб., II, 1955, 260);
Над водолазом схилився лікар і намацав на руці живчик (Трубл., II, 1955, 500);
*Образно. Не знаю, хто з нас назвав ящірку душею каміння, живчиком, що вічно б’ється в важкій і нерухомій масі (Коцюб., II, 1955, 290);
*У порівн. Марійка.. без усяких церемоній кинулась до Івана, жвава й рухлива, як живчик (Кол., Терен.., 1959, 65).
2. ірон. Про вертлявого, рухливого чоловіка легковажної вдачі.
Не один живчик скручувався від поводу очей Мелашки! (Кв.-Осн., II, 1956, 310).
3. біол. Чоловіча статева клітина; сперматозоїд.
При збільшенні в 150-300 разів у краплині нормального сім’я видно безліч рухливих сім’яних клітин — живчиків, або сперміїв (Наука.., 10, 1958, 39).
Словник української мови (СУМ-11)