жмуття

ЖМУ́ТТЯ, я, с. Збірн. до жмут.

Санько першим зсунувся [з скирти] додолу, за ним сповзло його військо, тягнучи за собою жмуття прілої соломи (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 13);

Де були жмуття проводів — одні корінці стирчать, хтось пообрізував чепурно (Гончар, Тронка, 1963, 239).

Значення в інших словниках

1. жмуття — жму́ття іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. жмуття — -я, с. Збірн. до жмут.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. жмуття — Жму́ття, -ття, -ттю, -ттям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. жмуття — Жмуття, -тя с. соб. отъ жмут. Округ мене багато в'ялих квіточок жмуттям лежить. Г. Барв. 352.  Словник української мови Грінченка