жовтяк
ЖОВТЯ́К, а́, ч.
1. Переспілий огірок, що має жовту шкірку.
— Огірок дай, та не жовтяк, а тверденький, і хліба кусень вріж (Шиян, Баланда, 1957, 89);
*У порівн. Краска де й ділася — жовта, жовта стала Уляна, як жовтяк (Мирний, І, 1954, 301).
2. перен., розм. Про худу, виснажену хвору людину, що має бліде з жовтизною обличчя.
Напевне характер [у редактора] ведмежий, — зробив собі висновок Гурін. До того ж він, мабуть, хворий. Жовтяк… (Жур., Вел. розмова, 1955, 12).
Словник української мови (СУМ-11)