жриця
ЖРИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до жрець.
[Гелен:] Жриця мусить вміти в потребі всяку жертву заколоти рукою власною (Л. Укр., II, 1951, 308);
— Ви.. жриця краси, й ваша.. жіноча задача є — все, що чисте й гарне, плекати чуттям (Коб., II, 1956, 354);
*У порівн. Пройшла [Фатьма] далі тихо і спокійно, мов єгипетська жриця (Коцюб., І, 1955, 395).
Словник української мови (СУМ-11)