забагатіти
ЗАБАГАТІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати багатим.
— Ой, коли б я, козаченьку, Та й забагатіла, То я б тебе, ледачого, й за харч не схотіла! (Укр.. лір. пісні, 1958, 301);
Щоб забагатіти, бояри закладали на шляху свої власні засіки-рогачки і побирали з них.. оплату від усякого проїжджого (Фр., VI, 1951, 39);
Все своє життя дід мріяв забагатіти (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 42);
// чим, з чого. Стати багатим за рахунок чого-небудь.
Він мені: «Сирітським добром забагатіти хочеш, Парасю!» (Вовчок, І, 1955, 283);
— З п’ятаків та гривень не забагатіємо. Треба правити та вимагати більше (Н.-Лев., III, 1956, 87);
// на що. Придбати що-небудь, розжитися на щось.
— Це ви на нового коня забагатіли? — мовив зраділий Максим, почоломкавшись з кумом (Л. Янов., І, 1959, 159).
Словник української мови (СУМ-11)