забороло
ЗАБОРО́ЛО, а, с., іст.
1. Рухома частина шолома, що опускається на обличчя для захисту від ударів.
Увіходить Фауст у панцирі, в шоломі з напівопущеним заборолом (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 407);
Поле, поле моє… Тут ламались мечі й заборола, Тут тріщали щити (Дор., Літа.., 1957, 47).
2. перев. мн. Щити з дерева або з каменю, встановлені на мурах фортеці для захисту її оборонців від ворога.
Не злякалися міщани, Як половці надтягли; Са́мі старші огнищани Заборола облягли (Фр., XIII, 1954, 372);
Широкі мури галицькі, і заборола на них міцні — від ворожих стріл захищають (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 8).
Словник української мови (СУМ-11)