заважати
ЗАВАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАВА́ДИТИ, джу, диш, док. Бути на перешкоді кому-, чому-небудь, ставати перешкодою в чому-небудь; перешкоджати.
— А йдіть, діточки, гратися в другу хату, бо ви тут заважаєте… (Коцюб., І, 1955, 173);
Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (Довж., І, 1958, 391);
Зимогор працював хутко і вправно. Вітер йому не заважав (Донч., II, 1956, 36);
— Спасибі вам, діду, й тобі, лицарю.., ми вам вірними помічницями будем і в братерській дорозі не завадимо (Стар., Облога.., 1961, 54);
Красномовний лісник оволодів увагою аудиторії і знав, що вже ніхто не завадить йому, не переб’є (Дмит., Наречена, 1959, 203);
— Здрастуйте, люди добрі, — голосно заговорила Ганна, — не завадила б я вашим справам? (Собко, Справа.., 1959, 120).
Словник української мови (СУМ-11)