завертка
ЗА́ВЕРТКА, и, ж., розм. Дерев’яний пристрій, що становить собою стрижень з прибитою на кінці пластинкою, яка при повертанні стрижня може замикати або відмикати дворі, браму.
Христя кинулась до надвірних дверей, одчинила їх, ..потім зачинила й закрутила заверткою (Мирний, І, 1949, 272);
— О! у твоєї матері хата хитро замикається: не так, як у генеральші, — пожартував молодший з двох чоловіків і повернув кілочок завертки (Л. Янов., І, 1959, 140);
Не озвалася Одарка на Андріїв голос. Заверткою замкнула браму й до ранку заснути не змогла (Ле, Ю. Кудря, 1956, 46).
◊ На всі за́вертки (хропі́ти і т. ін.) — дуже голосно, нестримно (хропіти і т. ін.).
— А хропе ото хто так? —Грицю, штовхни його, чого він так ото на всі завертки? — звернувся Шельменко до Гриця (Вишня, II, 1956, 384).
Словник української мови (СУМ-11)