завертка
ЗА́ВЕРТКА, и, ж., розм. Дерев’яний пристрій, що становить собою стрижень з прибитою на кінці пластинкою, яка при повертанні стрижня може замикати або відмикати дворі, браму.
Христя кинулась до надвірних дверей, одчинила їх, ..потім зачинила й закрутила заверткою (Мирний, І, 1949, 272);
— О! у твоєї матері хата хитро замикається: не так, як у генеральші, — пожартував молодший з двох чоловіків і повернув кілочок завертки (Л. Янов., І, 1959, 140);
Не озвалася Одарка на Андріїв голос. Заверткою замкнула браму й до ранку заснути не змогла (Ле, Ю. Кудря, 1956, 46).
◊ На всі за́вертки (хропі́ти і т. ін.) — дуже голосно, нестримно (хропіти і т. ін.).
— А хропе ото хто так? —Грицю, штовхни його, чого він так ото на всі завертки? — звернувся Шельменко до Гриця (Вишня, II, 1956, 384).
Значення в інших словниках
- завертка — за́вертка іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- завертка — -и, ж., розм. Дерев'яний пристрій, що являє собою стрижень із прибитою на кінці пластинкою, яка з повертанням стрижня може замикати або відмикати двері, браму. Великий тлумачний словник сучасної мови
- завертка — 1. закрутка 2. загортка, обгортка, завитка, див. обвертка, суверток Словник чужослів Павло Штепа
- завертка — на всі за́вертки, зі сл. хропі́ти. Дуже голосно, нестримно. — А хропе ото хто так? — Грицю, штовхни його, чого він ото на всі завертки? — звернувся Шельменко до Гриця (Остап Вишня). Фразеологічний словник української мови
- завертка — Завертка, -ки ж. 1) Пукъ стеблей стоящаго на корню хлѣба, свернутый узломъ. По народному повѣрью, завертка дѣлается съ злымъ умысломъ и имѣетъ силу причинить болѣзнь сорвавшему ее или съѣвшему хлѣбъ изъ зеренъ тѣхъ колосьевъ, которые были въ завертці. Словник української мови Грінченка