завидно

ЗАВИ́ДНО.

1. Присл. до зави́дний.

2. у знач. присудк. сл. кому і без додатка. Про наявність почуття заздрості.

Грицеві завидно було дивитися на той гурт [гімназистів]… (Мирний, III, 1954, 186);

Якщо завидно їм [заздрісникам] — куди! Брехати, мов собаки, стануть… (Гл., Вибр., 1951, 20);

— Аж завидно, як вас діти люблять! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 317).

Значення в інших словниках

1. завидно — зави́дно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. завидно — 1》 Присл. до завидний. 2》 у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про наявність почуття заздрості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. завидно — Зави́дно нар. Завидно. МВ. ІІ. 158. Завидно, що в шось видно. Ном. № 4803.  Словник української мови Грінченка