завидно
ЗАВИ́ДНО.
1. Присл. до зави́дний.
2. у знач. присудк. сл. кому і без додатка. Про наявність почуття заздрості.
Грицеві завидно було дивитися на той гурт [гімназистів]… (Мирний, III, 1954, 186);
Якщо завидно їм [заздрісникам] — куди! Брехати, мов собаки, стануть… (Гл., Вибр., 1951, 20);
— Аж завидно, як вас діти люблять! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 317).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- завидно — зави́дно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- завидно — 1》 Присл. до завидний. 2》 у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Про наявність почуття заздрості. Великий тлумачний словник сучасної мови
- завидно — Зави́дно нар. Завидно. МВ. ІІ. 158. Завидно, що в шось видно. Ном. № 4803. Словник української мови Грінченка