заворкотати

ЗАВОРКОТА́ТИ і ЗАВУРКОТА́ТИ, кочу́, ко́чеш і ЗАВОРКОТІ́ТИ і ЗАВУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док.

1. Почати воркотати, вуркотати, воркотіти, вуркотіти (про голубів, горлиць і т. ін.).

Як тільки почали розпукуватися берези, ..дикі голуби заворкотали (Горд., Діти.., 1937, 5);

Ось вже й горлиці заворкотіли (Мокр., Острів.., 1961, 46);

Сіли ж вони [голуби], сіли Та й завуркотіли (Укр.. лір. пісні, 1958, 215).

2. перен. Ніжно, лагідно заговорити.

Варя заворкотіла біля нього [брата] (Сенч., Опов., 1959, 190).

3. перен., рідко. Забурчати, замурмотіти, виражаючи невдоволення.

Знов щось лячно заворкотів [старий] (У. Кравч., Вибр., 1958, 390).

4. рідко. Почати муркотати (про котів).

Не ззість [з’їсть] пес, поки не поваля, а кіт, поки не заворкоче (Номис, 1864, № 12270).

5. перен., розм. Почати утворювати одноманітний приглушений звук-рокіт (перев. про механізм, мотор і т. ін.).

Ніжно, як голуб, заворкотав мотор (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 104);

Машина завуркотіла сильніше.. і майже вистрибнула на головну вулицю (Собко, Срібний корабель, 1961, 153).

Значення в інших словниках

1. заворкотати — заворкота́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. заворкотати — і завуркотати, -кочу, -кочеш і заворкотіти і завуркотіти, -очу, -отиш, док. 1》 Почати воркотати, вуркотати, воркотіти, вуркотіти (про голубів, горлиць і т. ін.). 2》 перен. Ніжно, лагідно заговорити. 3》 перен., рідко.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. заворкотати — Заворкота́ти, -чу, -чеш гл. Замурлыкать. Не ззість пес, поки не поваля, а кіт, поки не заворкоче. Ном. № 12270.  Словник української мови Грінченка