загадування
ЗАГА́ДУВАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. зага́дувати.
Пізніше корила [Любов Прохорівна] себе за ці рецидиви старих залишків віри у сни, в загадування на щастя (Ле, Міжгір’я, 1953, 399);
Валують собаки, скрізь по селу чути владне, горлате загадування: — На роботу! На роботу! Занесло залізницю! (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 48).
2. Завдання, наказ, розпорядження.
Ходить [Уляна] на роботу без загадування (Кучер, Прощай.., 1957, 466).
Словник української мови (СУМ-11)