загурчати

ЗАГУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. Почати гурчати, утворюючи звуки гурчання.

Ой, на горі, на горі Загурчали трактори, Загурчали, загули Коні дужі вороні (Укр.. думи.., 1955, 535);

Авто загурчало, рвонулося з місця і за хвилину зникло (Сміл., Сашко, 1957, 220);

*Образно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю!.. (Вовчок, І, 1955, 110).

2. розм. Упасти звідки-небудь з шумом, стуком.

Так він і загурчав з кручі! (Сл. Гр.);

// Швидко, з гуркотом піти, поїхати і т. ін.

— Гляди лиш! не дуже з жевжиками водися, бо як раз та два — загурчиш з хати! (Мирний, III, 1954, 297);

Під’їхав шофер, запустив у бак шланга, набрав тієї рідини і загурчав, аж курява знялася з-під коліс (Кучер, Дорога.., 1958, 167).

Значення в інших словниках

1. загурчати — загурча́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. загурчати — див. падати  Словник синонімів Вусика
3. загурчати — -чу, -чиш, док. 1》 Почати гурчати, утворюючи звуки гурчання. 2》 розм. Упасти звідки-небудь із шумом, стуком. || Швидко, з гуркотом піти, поїхати і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. загурчати — Загурча́ти, -чу́, -чи́ш гл. 1) Загремѣть, застучать, затрещать, почти то-же, что и загуркотіти 2; иногда просто зашумѣть сильно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю. МВ. (О. 1862. III. 42).  Словник української мови Грінченка