задавака
ЗАДАВА́КА, и, ж. і ч., зневажл. Пихата, чванлива людина; чванько.
Якось.. образили її: задавака, довгими своїми віями хвастає (Гончар, Тронка, 1963, 65);
[Ольга:] А чого в тебе синяк під оком? [Ганя:] Петька вдарив. Він такий задавака, думає, що коли його батько — інженер, то йому все можна (Корн., II, 1955, 136);
Вихваляється дружку Хлопець-задавака: — Упіймав я у ставку Червоного рака! (Бойко, Ростіть.., 1959, 64).
Словник української мови (СУМ-11)