задьора
ЗАДЬО́РА, и, ч. і ж., розм., рідко. Те саме, що задира́ка.
[Роман:] Кажуть, що ваші парубки задьори? [Хведоска:] А вам що до них? (Крон., II, 1958, 25);
Люде пили й пили.. — і несміливий робився сміливим, сумний — веселим, а веселий сумним, тихий же — балакливим та задьорою (Григ., Вибр., 1959, 68);
Довкола пирснули сміхом. Це ще більше піддрочило задьору. Він тигром ощирився на Сашка: — Іди звідси, поки не битий! (Добр., Ол. солдатики, 1961, 31).
Словник української мови (СУМ-11)