задьористий
ЗАДЬО́РИСТИЙ, а, е, розм. Завзятий, запальний.
Студентське плем’я — молоде, задьористе, гаряче — штурмує фортеці знань (Ю. Янов., II, 1954, 88);
Були [у вітальні] ще дві, не в міру набілені поміщиці з Чорної Долини та задьориста Софіїна приятелька (Гончар, Таврія, 1952, 273);
// Який виражає завзяття, запал.
Дивиться Христя на веселе циганкувате обличчя Юрка, на його задьористі, повні іскристого сміху очі й мимоволі починає посміхатися (Стельмах, І, 1962, 281);
// Сповнений завзяття, запалу; веселий.
Полилась задьориста мелодія польки, замигтіли тіні танцюристів (Шовк., Інженери, 1956, 453);
Чути задьористий дівочий сміх (Баш, П’єш, 1958, 82);
Задьористі коломийки; Задьористий вигук;
// рідко. Який подразнює; гострий (про запах).
Йшов задьористий дух від гарячих пиріжків (Мик;., II, 1957, 193).
Словник української мови (СУМ-11)