зажевріти
ЗАЖЕ́ВРІТИ, іє, док.
1. Почати жевріти, горіти, тліти без полум’я.
*Образно. Яскраві спалахи вечірньої зорі, здавалося, підпалили ліс, і він.. зажеврів велетенським вогнищем (Грим., Незакінч. роман, 1962, 3);
Данило, витерши очі, випростав плечі, і в його очах зажеврів усім знайомий вогник (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 599).
2. Почати сяяти, виблискувати неяскравим світлом.
Як впаде в Чорногорі Холодная роса. Як зажевріють зорі В глибоких небесах, Спішу, лечу до Ксені (Павл., Бистрина, 1959, 84);
// перен. Засяяти, заблищати, виражаючи якісь почуття (про очі).
— Дурна ти [наймичка]! — відказав Квасюк, знову підходячи до неї та заступаючи їй дорогу.. І його нахабні очі зажевріли, впиваючися в неї (Гр., II, 1963, 264).
3. перен. Заясніти, зачервоніти від сонячного і т. ін. світла.
Небо на сході зажевріло (Руд., Вітер.., 1958, 44);
// Виділитися червоним кольором.
Ой, жаринами в саду Зажевріли вишні (Нагн., Вибр., 1957, 291);
Розгорнули пакунок, і, мов вогнем живодайним, зажевріла Червона Зірка в скупому світлі каганчика (Ле, Мої листи, 1945, 50).
4. перен. Непомітно з’явитися, виникнути (про думки, почуття і т. ін.).
Вона висловила думку, яка вже зажевріла в усіх серцях (Собко, Звич. життя, 1957, 270);
Постріли з урвища зовсім припинились, і в грудях у Сахно зажевріла надія (Смолич, І, 1958, 100).
Словник української мови (СУМ-11)