зажурений
ЗАЖУ́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зажури́ти.
Зажурена недомаганням [нездужанням] дочки, мати часто питалася лікаря, що він думав про стан її здоров’я (Кобр., Вибр., 1954, 94);
Поганий настрій огортав усіх. І навіть Вова.. сидів мовчки, наче чимось зажурений (Трубл., І, 1955, 118).
2. у знач. прикм. Засмучений, сумний.
Он сонечко світить надворі, сніг біліє, виблискує, цвірінчать горобці, а в хаті так сумно, так тихо, нас тільки двоє: зажурений старий батько та я (Тесл., Вибр., 1950, 68);
Клим сидів зажурений, його забули похвалити за читання (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуто-ряна, І, 1952, 61);
*Образно. З-за галузки смереки виглядали зажурені гори, напоєні сумом тіней од хмар (Коцюб., II, 1955, 308);
// Який виражає зажуру, сум.
Дівчина зажуреними очима задумано дивилася кудись (Головко, І, 1957, 108);
Кожного вражала її зажурена постать і очі, повні страждання й туги (Шиян, Магістраль, 1934, 53);
Зажурене лице;
// Пройнятий, сповнений зажурою, сумом; тужливий.
Та от ми почули з тобою Сердечний зажурений спів: «Коли розлучаються двоє…» І кожен із нас посмутнів (Ющ., Люди.., 1959, 181);
Зажурений голос.
Словник української мови (СУМ-11)