заклякати
ЗАКЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКЛЯ́КНУТИ і ЗАКЛЯ́КТИ, кну, кнеш; мин. ч. закля́к, ла, ло; док.
1. Втрачати чутливість, рухливість, гнучкість від холоду або незручного положення (про людину, частини її тіла).
Отець Єремія сидів, немов мертвий, і не ворухнувся..; ноги заклякли й одубли (Н.-Лев., III, 1956,396);
Підійшов Муха Іван, дзвонар сьогоднішній і вартовий. Змерз, видко, весь труситься у благій свитині.. Хоменко дав йому закурити. А він цигарки не скрутить, ну, геть чисто закляк (Головко, II, 1957, 338);
Руки заклякли від мотузяної петлі, що врізалася в долоні (Руд., Остання шабля, 1959, 18);
// Охолоджуючись, холонучи, ставати твердим, жорстким.
Продержало з тиждень морозом, — земля заклякла, як кістка (Мирний, III, 1954, 7);
Марія з незвичайною виразн стю відчула, що в її долонях заклякла його [пораненого] крижана рука (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124);
// тільки док., рідко. Замерзнути до смерті.
— Я казала, що з цього буде якась напасть, бо він або на дорозі де заклякне, або всадить тебе до арешту (Март., Тв., 1954, 143);
Страшного бачив я багато. І не боявсь? Бувало всяк. Але ішов, бо був солдатом. У кризі кляк, Та не закляк (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 100);
*У порівн. Зійшов [січовик] на гору, вже й до могили зблизивсь, а чоловік сидить собі, не ворухнеться, неначе закляк (Стор., І, 1957, 334).
2. перен. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від відчаю, страху, здивування і т. ін.
Білі руки простяглися. — Так би й обвилися Кругом стану. І в подушку Холодну впилися, Та й заклякли, та й замерли, З плачем рознялися (Шевч., І, 1963, 234);
Дівчина хлюпалась у теплій воді, коли враз, глянувши на прибережні оселі, вона так і заклякла, зігнута й зацікавлена (Коцюб., І, 1955, 286);
Зайшла [Вутанька] на подвір’я і раптом заклякла, отетеріла на місці. Під хатою в неї темніла постать: хтось стояв (Гончар, Новели, 1954, 127);
// Ставати непорушним, завмирати.
Чвалав [Семен], нахиливши голову, аж до панського чи хазяйського ганку — і заклякав, похилений, перед ганком (Вишня, І, 1956, 354);
Німці були близько і могли помітити вовтузню. Йонька гуцнув на соломку і закляк — що буде, те й буде (Тют., Вир, 1964, 399).
Словник української мови (СУМ-11)