залаяти

ЗАЛА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., розм.

1. перех. Почати лаяти кого-, що-небудь.

Петро Рудик вдруге залаяв люто всі порядки на світі (Кос., Новели, 1962, 150).

2. неперех. Почати лаятися, вимовляти образливі, лайливі слова.

Міцно тримав [куркуль Смолярчук] у руці ціпка, а боявся тільки одного: не витримає він свого гніву, закричить і залає на ввесь цей вошивий і нужденний куток (Кос., Новели, 1962, 185).

Значення в інших словниках

1. залаяти — зала́яти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. залаяти — -аю, -аєш, док., розм. 1》 перех. Почати лаяти кого-, що-небудь. 2》 неперех. Почати лаятися, вимовляти образливі, лайливі слова.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. залаяти — ЗАЛА́ЯТИ², а́є, док., рідко. Почати лаяти (див. ла́яти²). Як тільки випали глибокі сніги і в Тивері твердо стало на зиму, заіржали біля княжих конюшень коні, залаяли на скотницях [скотних дворах] пси (Д. Міщенко).  Словник української мови у 20 томах
4. залаяти — Залаяти, -лаю, -єш гл. Ругнуть, обругать. Він залаяв мене. Уман. у. Запінилась, посатаніла, неначе дурману іззіла, залаяла Енея так. Котл. Ен. І. 32. Засвистав, залаяв: чорти б вашу ма! Чуб. III. 426.  Словник української мови Грінченка