замет
ЗАМЕ́Т, у, ч. Наметена вітром кучугура снігу.
Проти.. сонця замети снігу біліють здалеки, як срібло (Н.-Лев., II, 1956, 398);
Не вітер — буря над землею В замети клала білий сніг (Перв., II, 1958, 39);
Віктор видерся на лижах на замет (Донч., V, 1957, 475);
// перен. Великі купи чого-небудь.
Під ногами шелестіли цілі замети сухого покрученого листя (Коцюб., І, 1955, 57);
З цікавістю і страхом дивляться [діти] на порослі будяками піщані замети (Мокр., Острів.., 1961, 64).
Крути́ти заме́тами — здіймати вихори снігу.
Буйний вітер крутив заметами й вив, як звір у лісі (Мирний, І, 1949, 133).
Словник української мови (СУМ-11)