запищати
ЗАПИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док. Почати пищати, видавати писк.
Помітивши мене, миша-мати раптом неспокійно запищала, і мишенята вмить сховались у своєму гнізді (Коп., Як вони.., 1961, 43);
Клоун з носом-морковкою вихопив пищик і запищав (Донч., VI, 1957, 432);
// Почати кричати тонким голосом.
Діти заверещали, запищали на всі голоси й заскакали, як клубочки, на возі (Григ., Вибр., 1959, 307);
// Почати говорити тонким, пронизливим голосом.
— Без святого Зосима погана справа коло пасіки, —запищав дід Оникій (Н.-Лев., IV, 1956, 201);
Вистромила [Федорка] голову із соняшників і, скривившись, перекривляючи пані, запищала: — Ах, ах! Який жах! Немає й тут од них порятунку! (Головко, І, 1957, 109);
// Почати утворювати тонкі пронизливі звуки (про предмети).
Заскрипіли ярма, запищала немазана колішня, рушили вперед плуги (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 122).
Словник української мови (СУМ-11)