заплакати

ЗАПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док.

1. неперех. Почати плакати.

І я заплакав, жаль малому Було сіроми-сироти (Шевч., II, 1953, 86);

Невже побачу я всіх вас, рідних, дорогих, і мати радісно заплаче на грудях стомлених моїх?! (Сос., II, 1958, 426);

Почувся шльопок по голому задику, і дівчинка заплакала. —Заплач, Матвійку, дам копійку, — перекривив її Сергійко (Тют., Вир, 1960, 104);

*Образно. Вогняною шаблею чорне небо полоснув грім.. Хмари заплакали рясними сльозами (Чендей, Вітер.., 1958, 140);

// перен. Почати жалібно кричати (про птахів).

Заплакала сова на скелях, мов дитина в сповитку (Н.-Лев., І, 1956, 60);

Чайка вдариться і заплаче над прибоєм (Рудь, Дон. зорі, 1958, 38).

2. перех., заст. Плачучи, змочити сльозами.

Засвистали козаченьки В похід з полу ночі, —Заплакала Марусенька Свої ясні очі (Укр.. лір. пісні, 1958, 466).

Значення в інших словниках

1. заплакати — -ачу, -ачеш, док. 1》 неперех. Почати плакати. || перен. Почати жалібно кричати (про птахів). 2》 перех., заст. Плачучи, змочити сльозами.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. заплакати — запла́кати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. заплакати — Запла́кати, -пла́чу, -пла́чеш, -чуть; запла́ч, -пла́чте за ким і по кому  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. заплакати — Заплакати, -чу, -чеш гл. 1) Заплакать. Заплач, дурню, по своїй голові. Ном. № 2374. Козак з біди не заплаче. Ном. № 776. 2) Заплакать что. Заплакала чорні очі, заплакала брови. Федьк. І. 50. 3) — кого́. Причитаньями и плачемъ какъ по мертвому уморить.  Словник української мови Грінченка