заплата
ЗАПЛА́ТА, и, ж., розм.
1. Те саме, що пла́та.
[Степан:] Я вам ніколи нічого злого не вчинив, окрім того, що наробився вам як віл, без найменшої заплати (Крон., V, 1959, 139);
Вчасно доплили ми до Вижниці, За свій труд одержали заплату, Накупили дечого для дому (Фр., XIII, 1954, 338);
— Не корч із себе ти панка, — цідив наставник той крізь зуби, — А силу, силу покажи, Як сподіваєшся заплати. До праці руки приложи! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 294).
2. Те саме, що відпла́та.
Зачинили у кам’яну темну темницю. Багаті кричали: — Дождавсь, Кармелюк! Отже й заплата Кармелюкові (Вовчок, І, 1955, 362);
Заплата жде його [попа] за біль Моєї рідної землі (Павл., Бистрина, 1959, 144).
Словник української мови (СУМ-11)