заповідь
ЗА́ПОВІДЬ, і, ж.
1. рел. Біблійний або євангельський вислів-наказ, вислів-повчання морально-побутового характеру.
[Анзорге:] Тепер пани не вірують ні в бога, ні в чорта. Заповіді забули, кари не бояться (Л. Укр., IV, 1954, 220);
У писаннях святих отців церкви шукав [Аркадій] витлумачення п’ятої заповіді божої (Вільде, Сестри.., 1958, 25).
2. перен. Суворе правило поведінки, неухильний обов’язок.
«Хто не працює, той нехай не їсть», — ось практична заповідь соціалізму (Ленін, 26, 1951, 370);
Заповіддю воїнської доблесті було — захищай товариша, грудьми закривай його (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367).
Словник української мови (СУМ-11)