заповідник

ЗАПОВІ́ДНИК, а, ч. Територія або архітектурна споруда, яка перебуває під охороною держави (з метою збереження тваринного та рослинного світу, всього природного комплексу чи пам’яток старовини тощо).

У багатьох місцях Далекого Сходу створено заповідники і розплідники для збереження і розведення цінних тварин: чорно-бурої і сріблястої лисиці, плямистих оленів, а з морських — котиків (Фіз. геогр., 7, 1957, 162);

В заповідниках чи в заказниках ті ж самі зайці, ті ж самі дикі кози від людей не тікають, людей не бояться (Вишня, II, 1956, 275);

У горішній частині Києва, на мальовничих схилах Дніпра, міститься державний заповідник-музей Києво-Печерська лавра — видатна історико-культурна і архітектурна пам’ятка минулого (Наука.., 7, 1957, 20).

Значення в інших словниках

1. заповідник — [запоув’ідниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
2. заповідник — -а, ч. Територія або архітектурна споруда, яка перебуває під охороною держави (з метою збереження тваринного та рослинного світу, всього природного комплексу чи пам'яток старовини тощо).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. заповідник — Заказнище  Словник чужослів Павло Штепа
4. заповідник — запові́дник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
5. заповідник — Спеціально виділена територія лісу, степу, акваторії та ін. для збереження та відтворення характерної флори і фауни.  Універсальний словник-енциклопедія
6. заповідник — рос. заповедник окремі лісові, земельні та водні простори, природні багатства яких мають особливу наукову й історичну або народногосподарську цінність з погляду збереження на них первісної фауни й флори, або які мають водоохоронне, оздоровче...  Eкономічна енциклопедія
7. заповідник — Ділянка з унікальними архітектурними спорудами, де передбачаються суворі правила охорони пам'яток і дотримуються режиму регулювання забудови.  Архітектура і монументальне мистецтво