запрохувати

ЗАПРО́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Те саме, що запро́шувати.

Жінка моя низенько Вам кланяється і запрохує Вас до Полтави (Мирний, V, 1955, 370);

Зайшли в хату, дзенькнули шпори. Матюха до гостей — запрохує їх роздягатися, у світлицю заходити (Головко, II, 1957, 61);

— Се він нас запрохав на посвячення свого млина.., — говорила Ватя (Н.-Лев., IV, 1956, 98);

За традицією Миколючиха запрохала до столу й Варвару, але дівчина теж відмовилася (Кир., Вибр., 1960, 370);

— Еге, — каже Петренчиха, — вже я Дорошенчиху запрохала до моєї Гапки бабувати (Л. Янов., І, 1959, 86).

Значення в інших словниках

1. запрохувати — -ую, -уєш, недок., запрохати, -аю, -аєш, док., перех., розм. Те саме, що запрошувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. запрохувати — запро́хувати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
3. запрохувати — ЗАПРО́ШУВАТИ (просити кого-небудь, пропонувати кому-небудь прибути до когось з певною метою), ПРОСИ́ТИ, КЛИ́КАТИ, ЗАЗИВА́ТИ, ЗАКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ЗВА́ТИ розм., ЗАПРО́ХУВАТИ розм., ПРИКЛИ́КУВАТИ діал., ПРИСОГЛАША́ТИ заст., ВІТА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
4. запрохувати — Запро́хувати, -про́хую, -хуєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. запрохувати — Запрохувати, -хую, -єш сов. в. запроха́ти, -ха́ю, -єш, гл. = запрошувати, запросити. Просимо до хати! — запрохує Чіпка. Мир. ХРВ. 365. Хоч не нагодували, аби запрохали. Ном. № 11919.  Словник української мови Грінченка