застанова
ЗАСТАНО́ВА, и, ж., діал.
1. Застава ( див. заста́ва¹1).
Кожушанку у застанову не візьму, а як треба грошей, то продай кожушанку або теличку (Л. Янов., І, 1959, 69).
2. Розум; міркування.
Тривога відняла їй усю силу, всю застанову (Фр., VII, 1951, 123);
— Приходять до мене такі хвилі, от як оця тепер, що одна думка без застанови — і я позбавлю себе життя (Круш., Буденний хліб.., 1960, 155).
Словник української мови (СУМ-11)