застиглий
ЗАСТИ́ГЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до засти́гнути, засти́гти¹.
Сходило сонце. По застиглих від нічної прохолоди горбах переливалися білим морем гірські тумани (Хотк., II, 1966, 148);
Вересневі сутінки скрадали контури застиглих у горі постатей (Стельмах, II, 1962, 186);
Досі Яреськові якось і на думку не спадало, що оцей чистий ліс його дитинства, оці застиглі в світлій зимовій розкоші дерева можуть таїти в собі якісь небезпеки (Гончар, II, 1959, 139);
Кілька кроків він ішов мовчки, з тою ж кривою усмішкою, застиглою на губах (Головко, II, 1957, 518);
// У знач. прикм.
Висіли в ятках баранячі туші, з синіми жилами, з білим застиглим салом (Коцюб., II, 1955, 124);
Вийшла Марія, командирова дружина, і довго, застигла й мовчазна, дивилася на Чумака (Мик., II, 1957, 309);
Застиглими оченятами він дибився, як Глоба.. розкрив портфель і витяг з нього трохи пожовклі папери (Собко, Скеля.., 1961, 125);
Тваринний світ не є щось застигле, раз назавжди дане, незмінне, створене відразу, як це уявляли ідеалісти та метафізики (Наука.., 2, 1959, 52).
Словник української мови (СУМ-11)