засторога
ЗАСТОРО́ГА, и ж., рідко. Те саме, що застере́ження 2.
І знову життя однієї дитини закривалося мрякою безмірного віддалення, де губилися всякі застороги й голос матері (Кобр., Вибр., 1954, 13);
Тривожна засторога вчителя мимоволі торкнулася душі кожного, всі одразу помітили, що могила підозріло порита якимись ровами (Гончар, Тронка, 1963, 38).
Словник української мови (СУМ-11)