заталанити
ЗАТАЛА́НИТИ, ню, ниш, док.
1. перех., розм. Придбати завдяки щасливому випадкові.
Він і швець добрий; тілько, що заталанить, то все й прогайнує в одну ніч (Барв., Опов.., 1902, 272).
2. неперех., безос. Несподівано вдатися, пощастити.
[Конон:] Ось послухай, Тетясю, як нам зразу заталанило. Те, об чім ми з тобою марили, може скоро і справдиться (Кроп., III, 1959, 218).
Словник української мови (СУМ-11)