затарабанити

ЗАТАРАБА́НИТИ, ню, ниш, док., розм.

1. Почати тарабанити, часто видавати гучні звуки.

В цей час затарабанив телефонний дзвінок (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 236);

Тріснуло ще раз по раз. Після того затарабанили вінчестери всіх мисливців (Трубл., І, 1955, 147);

// чим, у що-небудь, по чому-небудь. Почати часто ударяти, стукати і т. ін.

Десь опівночі гримнув весняний грім, дощ затарабанив у вікна (Донч., III, 1956, 37);

В цю мить у двері густо затарабанили. Іван Іванович побіг відчиняти (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 149);

Василько затарабанив голими п’ятами по мокрих боках коня (Панч, II, 1956. 139).

2. перен. Заговорити швидко, скоромовкою.

Я розкрив рота, хотів щось сказати. Куди тобі! Як засипала, як затарабанила, мов заведена (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 18);

Вадим Успенський, немов у школі, хутко затарабанив колись натовкмачені йому слова (Панч, В дорозі, 1959, 66).

Значення в інших словниках

1. затарабанити — затараба́нити дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. затарабанити — -ню, -ниш, док., розм. 1》 Почати тарабанити, часто видавати гучні звуки. || чим, у що-небудь, по чому-небудь. Почати часто ударяти, стукати і т. ін. 2》 перен. Заговорити швидко, скоромовкою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. затарабанити — Затарабанити, -ню, -ниш гл. 1) Забарабанить; застучать. Здалось, що як неначе ложками на лаві затарабанило; думаю, певно кіт. Драг. 63. 2) Задѣвать, затащить.  Словник української мови Грінченка