затверділий
ЗАТВЕРДІ́ЛИЙ, ЗАТВЕ́РДЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до затверді́ти, затве́рднути.
Затверділі за літо листки крешуть, мов шаблі об панцир, — і шум їхній гострий, тривожний (Сенч., На Бат. горі, 1960, 55);
Сліпуче сонце відбивалося на снігу, затверділому від морозу (Ткач, Плем’я.., 1961, 6).
2. у знач. прикм. Твердий.
Оленчук нагодував офіцера із власного вузлика, поділившись із ним домашніми затверділими маторжениками (Гончар, II, 1959, 37);
// Зашкарублий.
І з затвердлих душ спаде кора, розтане під жаром любові (У. Кравч., Вибр., 1958, 108).
Словник української мови (СУМ-11)